Григір Тютюнник - український письменник-прозаїк «Я сприймаю те, що мене оточує, і те, що діється навколо мене, спочатку почуттям, серцем, а вже потім усвідомлюю розумом – тобто страждаю двічі з одного приводу. Боже, як важко». Григір Тютюнник
Григір Тютюнник народився 5 грудня 1931 р. в селі Шилівка Зіньківського району на Полтавщині в сім'ї селян. Батько Григора, заарештований органами НКВС у 1937 р., із заслання не повернувся. Мати вийшла вдруге заміж, а малого Григора забрав до себе на Донбас батьків брат Филимон Васильович Тютюнник, у родині якого й виховувався майбутній письменник. Дитинство
Майбутній письменник навчався в Харківському університеті на філологічному факультеті. Першу новелу ««В сумерки»» написав російською мовою і надрукував її в журналі «Крестьянка» у 1961 р. Після смерті старшого брата Григорія Тютюнника (автора роману «Вир») переклав свої «Сумерки» українською мовою і з того часу писав лише нею. Початок творчості
Творча діяльність У 1963 р. Григір Тютюнник переїхав до Києва, поселяється в невеличкому помешканні на Андріївському узвозі, працює в «Літературній Україні», публікує в ній перші оповідання: «Дивак», «Рожевий морок», «Кленовий пагін», «Сито, сито…». Молодіжні журнали «Дніпро» та «Зміна» вміщують новели «Місячної ночі», «Завязь», «На згарищі», «У сутінки», «Чудасія», «Смерть кавалера».
Творча діяльність 1966 p. вийшла перша його книжка «Завязь», яка стала однією з тих книжок, які засвідчили новий злет української прози і зробили популярним імя Григора Тютюнника, воднораз вирізнивши його серед творчої молоді. У 1968 р. «Литературная газета» оголосила всесоюзний конкурс на краще оповідання. Григору Тютюннику було присуджено премію за оповідання «Деревій». Твір дав назву збірці (1969), до якої увійшли повість «Облога» та кілька оповідань.
Не будучи в змозі в усій повноті реалізувати свій талант в атмосфері чиновницького диктату над літературою, 6 березня 1980 р. Григір Тютюнник покінчив життя самогубством. Було йому всього сорок дев'ять років, коли пішов із життя. Похований на Байковому кладовищі в Києві р. його творчість була посмертно відзначена Державною премією ім. Т. Г. Шевченка. Передчасна смерть письменника
Оповідання «Завязь» є зворушливою ліричною сповіддю про перше кохання, про незабутню ранню весну, коли в гіллі «завязуються дрібні прозеленкуваті крапельки» завязь. Цю завязь потрібно берегти, захищати від весняних холодів. Завяззю є перше кохання юних Миколки й Соні, соро мязливих і чистих, прекрасних у своїй наївності й щирості. Символічно, що юнак, ніби боячись втратити найдорогоцінніший скарб любові, обкурює свій і Сонин садок, рятуючи при цьому й завязь їхнього почуття. Саме в час цвітіння саду й появи завязі майбутнього плоду народжується перше юнацьке почуття. Оповідання «Завязь» вражає відчуттям автора и умінням передати найтонші порухи людської душі. Символічна й назва твору: завязь пер шого юнацького почуття, яке народжується в благословенний час цвітіння саду й появи завязі майбутнього плоду.
Секрет успіху Григора Тютюнника Один молодий автор почав просити, щоб письменник поділився секретами творчості. «Ніяких секретів нема», каже Тютюнник. «Я прочитав вашу новелу «Іван Срібний». Як усе там природно, просто не можна відірватися», говорить молодик. «Слухайте, голубе, я знаю ваш рід, ви ніколи не знали нестатків. Ви ніколи не мерзли серед голого степу в завірюху, коли йдеш на свиноферму. А йдеш туди, бо там твоя тьотя зварить картоплі свиням, то й тобі щось перепаде. І ти йдеш, бо вдома ні крихти. Ви не зрозумієте цього, бо такого не пережили». «Та все ж таки секрети творчості є?» «Є! з притиском каже Григір. Передаю секрет: біль. Повна душа болю.»
