Андрій Захарович Бондарчук - український прозаїк пише казки, повісті для дітей та дорослих. Народився в 1918 р. Після війни навчався в Казанському університеті на філологічному факультеті. Учасник літературної студії при видавництві "Молодь".

БОНДАРЧУ́К Андрій Захарович (06. 10. 1918, с. Макарівка, нині Попільнян. р-ну Житомир. обл. – 07. 04. 2001, Київ) – прозаїк. Чл. НСПУ (1997). Держ. нагороди. Учасник 2-ї світ. війни. Закін. технікум (1939) і військ. уч-ще (1941). Працював агрономом; інструктором Дарниц. райкому партії (1946–49); нач. відділу кадрів, нач. заг. і житл. відділів зеленого госп-ва на з-ді хімікатів у Дарниці (1949–71); інж. цивіл. оборони й нач. житлово-експлуатац. контори Поділ. р-ну Києва (1971–76); у 1976–91 – голова бюро міжрай. первинної орг-ції Укр. т-ва сліпих (УТОС). Автор книжок для дітей: зб. оповідань «Березовий сік» (1967), «Червона зірка» (1972), «Як Оленкадо школи збиралася» (1972), «Пушок-пастушок» (1982), «Птахи землю будять» (1986), «Зайва неділя» (1988); повістей «Якщо хочете знати» (1979), «Жив собі хлопчик» (1987); казок «Як борсучок Смугастик на полювання ходив» (1984), «Як Пантюжко спортсменом став» (1991). Зробив літ. запис спогадів двічі Героя Рад. Союзу І. Бойка «На вістрі атак» (1974). Всі опубл. у Києві. Твори Б. – про маленьких мрійників, хоробрих, допитливих, цікавих до всього.