Микола Мозговий народився 1 вересня 1947 року в селі Сарнів Хмельницької області. Та своє дитинство і шкільні роки майбутній артист провів у містечку Новоселиця Чернівецької області. Там він ходив у музичну школу і навчився гри на баяні.
"Для мене Прикарпаття взагалі, а особливо Буковинський край — це рідна земля, — згадував Микола Мозговий у фільмі-концерті "Ой, Прут-ріка". — Колись були такі сільські шкільні олімпіади. Ну, власне, через ці олімпіади так і народилися ці, як би мовити, таланти. Я пам'ятаю, що в третьому класі співав у хорі соло. З цього починала і Ротару — і коли їй було 14 років, для нас вона вже була зірка".
Музичний шлях Мозгового, як і багатьох тогочасних виконавців та композиторів, розпочався в Чернівцях. Там він відучився в музичному училищі з 1962 по 1966 роки. Згодом вступив у юридичне училище в Харкові, яке кинув та переїхав до Києва, щоб і далі навчатись музики — спершу в студії цирково-естрадного мистецтва, а потім у консерваторії в класі Костянтина Огнєвого за спеціальністю "сольний спів".
У 1971 році Мозговий стає солістом "Укрконцерту" — державної організації УРСР, яка займалась концертно-гастрольною діяльністю. Там він пропрацює 23 роки. Відтоді й до кінця його кар'єри вирізняється одна принципова особливість Миколи Мозгового — він завжди виступав наживо і найчастіше в супроводі живих інструментів.
"У 70-х в «Укрконцерті» він міг дати наживо по 30 концертів на місяць, без фонограми, — розповідає Філ Пухарєв. — Це фактично по концерту на день. Я не думаю, що це все були великі концерти, деякі могли бути по 1–2 пісні. Але, тим не менш, він відпахав як живий вокаліст і може дати фору багатьом іншим тогочасним зіркам".
Пізніше ця принциповість не завжди гратиме на руку Мозговому. Та про це згодом.
"Перше, що приходить на думку, коли я згадую про Миколу Петровича, — це відео його виступу в 1983 році, коли він у повному соку ще: молодий, гарячий співак з подачею такою, з сексуальною енергією. Такий український Том Джонс", — додає Альберт.
Мозговий-композитор: "Край", "Минає день, минає ніч" та інша музика
Мозговий насамперед став відомим як композитор. У 1980 році Софія Ротару виконала його пісню "Край", яка стала всесоюзним хітом.
"«Край, мій рідний край» — моя улюблена пісня, — ділиться Альберт Цукренко. — Я почув її по радіо в дитинстві, і це був перший раз, коли я стикнувся з творчістю Миколи Мозгового. Це його слова і музика. Софія Ротару, дискофанкове аранжування з офігенною беквокальною групою, яскравий, небанальний трек з дуже цікавою структурою приспіву. Суперхітова пісня і водночас нетривіальна".
"Ти знаєш, для мене, східняка, це було відчуття якоїсь України, якої я ніколи не бачив, — продовжує Альберт. — Рядки про гори: «Завітаєте в Прикарпаття, завітаєте люди добрі». Потім оце ось «чарівний край Черемоша й Прута». Я не міг зрозуміти, що це — черемошайпрута? Це одне слово, два, три, чотири, п'ять? Я не знав, що це назви річок. Коротше, це була екзотика і це було дуже круто. Я на той час ще був дитиною, я ще не був снобом, тому я сприймав це з відкритою душею".
Утім, ви могли чути дещо інше аранжування цієї пісні, у якому не було всього "прифанкованого" шарму, а натомість його замінили тенденції початку нульових та "застільний" вайб. Пісню переспівували десятки артистів — і виходило це не завжди вдало.
Квінтесенцією жаху, як повелися з початково стильною та незвичною композицією, мабуть, є "малоросійський" переспів Ані Лорак та Таїсії Повалій у Москві 2013 року на концерті "Двє здєзди" — це сталося за три роки після смерті самого Мозгового. Тут "прекрасне" все: і засіяний вишиванкою фон, і субтитри-караоке російськими літерами української мови, і фейли Повалій з українською вимовою, доки на це все дивилась та реготала пропутінська пропагандистка Ларіса Доліна.
"«Край» — це така дискотечна «гопцадрица», — каже Філ Пухарєв. — Перші аранжування, коли пісню ще співала Софія Ротару, і коли він в 90-х її сам співав, можна слухати. Це такий непоганий синті-поп, диско того часу. Уже пізніше це все, звісно, звелося до такої шароварщини. Але ця музика доволі точно відповідає трендам того часу".
Другий не менш відомий музичний твір Миколи Петровича — драматична балада "Минає день, минає ніч" на слова Юрія Рибчинського. Як і з "Краєм", є дві популярні версії пісні — у виконанні Софії Ротару та власне Миколи Мозгового. Також є третя за популярністю версія у виконанні Надії Шестак.
"Найулюбленіша моя композиція все-таки «Минає день, минає ніч», — каже Філ Пухарєв. — Я її ще пам'ятаю з часів, коли в мене на кухні було радіо, «брехунець», і вона там часто лунала. Я тоді такою музикою не цікавився, але вже тоді відчув, що ця пісня якісно відрізняється від того, що в той час звучало на національному радіо. Я її заново перевідкрив для себе вже у свідомому віці. І, чесно зізнаюся, це моє guilty pleasure, і в найбільш сумні моменти мого життя я її часто переслуховую і мені стає легше. Я абсолютно цього не цураюся".
"«Минає день, минає ніч» ... просто рве душу, — говорить Альберт Цукренко. — І знову ж таки — дуже нетривіальна структура приспіву. Микола Петрович вмів зробити класну річ. Я навіть не можу сказати, яке виконання мені більше подобається — самого Миколи Петровича чи Софії Ротару. Мабуть, таки виконання автора".
Відколи Микола Мозговий став солістом в "Укрконцерті" він виконував тільки власні пісні: "Горянка", "Вперше", "Моя перша любов", "Ти пригадай" тощо.
"Є в нього пісня цікава, називається «Грай, музико моя». Це взагалі така ледь не оперна арія в стилі Паваротті. І там він демонструє, що він не просто композитор, а ще й дуже крутий вокаліст", — ділиться Філ Пухарєв.
Мозговий — музичний менеджер
Окрім того, що Мозговий був композитором та виконавцем, він проявив себе як успішний музичний менеджер. З 1974 по 1975 роки він був художнім керівником івано-франківського ВІА "Беркут", яке під його керівництвом стає одним із найпопулярніших. Мозговий поступово все більше зосереджується саме на менеджменті, й зрештою з 1991 року це стає основною діяльністю вже поважного композитора.
З 1993 року він очолював Український мистецький фонд імені Володимира Івасюка. Також він започатковує та стає керівником двох музичних фестивалів, де могли проявити себе молоді естрадні артисти: "Пісня буде поміж нас" пам'яті Володимира Івасюка (Чернівці) та "Море друзів", який відбувався у Ялті.
Також із 1994-го по 1999-й Микола Мозговий очолює Український державний театр пісні. А з 2005 року він стає гендиректором та художнім керівником Палацу "Україна".
За час свого керівництва він впроваджує нові правила — забороняє вокалістам співати під фонограму, а також заохочує до виконання всієї музики в супроводі живих інструментів.
Інтерв'ю, яке розділило кар'єру навпіл
Микола Мозговий завжди був прямолінійною людиною та не дуже добирав слова у своїй критиці. Передусім йому страшенно не подобався повальний тренд 1990-х на те, щоб співати "під фанеру". Власне, це стало причиною його конфлікту з очільником "Укрконцерту" Борисом Шарварком, який, навпаки, змушував усіх артистів співати під фонограму, адже вважав, що вона звучить якісніше, ніж живий бенд. Тому в 1994 році Мозговий покинув "Укрконцерт", натомість заснувавши свій гурт "Вересень", з яким продовжив виступати.
"Це, скоріше, такий творчий максималізм щодо себе і всіх інших, — каже Філ Пухарєв. — Або добре, або ніяк".
Окрім того, Микола Петрович ніколи не був членом Комуністичної партії УРСР, тож через це хоч і мав одні з найвищих гонорарів серед колег, не міг бути членом Спілки композиторів, що частково ускладнювало кар'єру.
Та різка критика і прямолінійність коштувала Миколі Мозговому фактично восьми років кар'єри. У 1997-му артист та вже тоді музичний промоутер дає інтерв'ю газеті "Бульвар Гордона", у якому нещадно критикує всіх музикантів, які співають під "плюс", артистів нової сцени, яка виникла в 1990-х та своїх колег, із якими працював протягом десятків років. Нижче наведу кілька цитат із тексту:
"Хіба ми маємо інститут шоу-бізнесу? Все, що маємо — це прогресуюче «фанерне» мистецтво. Артисти «викладаються» під фонограму, потім за лаштунками демонстративно витирають з лоба піт, а їм кажуть: «Ой, сьогодні ти звучав краще, ніж учора!» Ну, це ж анекдот, а не естрада!"
"Мені, наприклад, кажуть, що Green Gray – це європейський рівень. Що вони мають на увазі? Ні у Швейцарії, ні в Італії, ні в Німеччині, ні в Австрії, ні в Польщі такого гі*на я не бачив!"
"Зібров — це якесь оперетове явище, яке незрозуміло як опинилося на естраді. Коли Юрій Рибчинський почав варганити «зібрівщину», він одразу втратив обличчя".
"Те саме можна сказати і про Тараса Петриненка. Ніякий він не співак, а вокально-інструментальний музикант, не більше".
Після цього інтерв'ю в наступному номері "Бульвару Гордона" з'явився лист колег Мозгового, яких розлютили його слова. У ньому вони вимагали від тодішнього президента Леоніда Кучми "вжити заходів" стосовно Миколи Петровича. Кучма дослухався і скасував фінансову підтримку та сам фестиваль "Море друзів", який мав відбутися зовсім скоро та яким опікувалась дружина президента. Щоб виплатити всі заборгованості, Мозговому довелося продати квартиру та переїхати на певний час жити у свою студію. Також він став небажаним гостем на спільних концертах, телеконцертах та інших виступах.
"Він просто залишився ні з чим, — говорить Філ Пухарєв. — Але ніколи не скаржився на долю, ніколи не шкодував про свої слова. Він визнавав: «Сказав, як думав. Інша справа, що, можливо, недостатньо адекватно все сформулював, тому мені за це сильно дісталося. Але хто мені винен, хто мене за язика тягнув?» У нього була така позиція і з цього погляду вона викликає повагу, тому що людина самокритично ставилася до своїх слів і вчинків".
Зараз це інтерв'ю, та й часті висловлювання в інших ЗМІ, не витримують жодної критики на етичність та коректність, адже Микола Петрович періодично допускав сексистські та гомофобні висловлювання. Утім, ті часи не вимагали від публічних персон політкоректності, тож Микола Мозговий був людиною своєї епохи.
Я запитала Альберта та Філа, чому, на їхню думку, Мозговий так нещадно критикував молодих артистів: окрім Green Gray дісталось і "Табула Раса" та El Кравчуку. Обидвоє зійшлись на тому, що на таку оцінку однозначно впливає віковий розрив.
Альберт Цукренко: "З одного боку, це продовження поганої традиції, коли старе покоління музикантів нападає на молодше. Це пережиток і відрижка радянської епохи, коли митці й функціонери культурної сфери між собою змагалися за місце під сонцем. Зараз такого нема, бо нема оцієї централізованої системи оплати від держави. А з іншого боку, Микола Петрович правий, бо він сам був роботяга і завжди співав із живим гуртом та вокалом. І це був великий бенд з купою інструментів, з духовою секцією. І звісно, його бісило, що виходять, ну от наприклад, Green Gray, рок-бенд, і виступає під фанеру".
Філ Пухарєв: "Він нічого не придумав, а сказав, як було. Просто сформулював це так, що на голову не налазить".
За що можна любити та поважати Мозгового
Підсумовуючи, попри нелегку вдачу колосальний внесок Миколи Мозгового в українську музику, особливо в естраду, важко переоцінити. Скоріше навпаки, якщо творчість Івасюка, Яремчука та їхніх сучасників сьогодні вже осмислена, то спадок Миколи Петровича досі як слід не проаналізовано.
"До того хорошого, з музичного погляду, що в нас було у 80-х, ми ще не дісталися, — каже Філ Пухарєв. — Коли Мозговий помер, про це написали всі, але не було такого хайпу серед молоді. Ми знали, хто такий Мозговий в загальних рисах, дізналися, що помер, але великої уваги цьому не надавали. Для мене це був просто якийсь вусатий дідусь із плакатів Палацу «Україна», не більше і не менше. А от велике перевідкриття Мозгового як композитора та музиканта у нас ще попереду".
"Я не думаю, що він був попідолом, як Зінкевич чи Яремчук, — додає Альберт Цукренко. — Але коли ми говоримо про українську естраду, то там не обійтися без його пісень".
Микола Мозговий був харизматичним та дуже працьовитим: одночасно співав, писав музику собі й іншим, управляв інституціями та організовував фестивалі.
"На жаль, такі люди рано згоряють саме через цей свій спосіб життя — через постійне напруження, через те, що не жаліють себе", — підсумовує Альберт.
"Він був адептом справжньості й чогось живого в музиці, — завершує Філ Пухарєв. — Його сміливість і прямота — це, безумовно, позитивні риси характеру".
