Андрій Князь (Андрій Орестович Фурдичко) – відомий український співак у жанрах поп та попроку, поет і композитор. У репертуарі має близько 100 пісень, зокрема, «Чужа наречена», «Моя країна», «Все буде Україна» та багато інших. Співпрацює із сучасними відомими авторами: Русланом Квінтою, Ніколою Петрашем, Віталієм Куровським, Юлією Рай, Андрієм Сторожем, Е.К.А. Із сольними концертами та в рамках гастрольних турів об’їздив майже всю Україну, співав і за кордоном: у Польщі, Чехії, Словаччині, Туреччині, Італії, Іспанії, Канаді та США. Нині, під час війни, з командою «А» влаштовує доброчинні концерти на підтримку українських захисників.
«Я маю прекрасну професію, яка дарує людям радість, бо музика це є душа, вона і звеселяє, і змушує плакати, але найголовніше, що музика повертає до життя і дає надію. Тому ми артисти несемо важливу місію», – розпочав спілкування з молоддю артист.
Андрій Князь розповів, що завжди мріяв навчатись в університеті культури і стати відомим співаком або музикантом. Та як не переконував він родину, що його цікавлять лише музика і творчість, довелось вступати на юридичний факультет львівського вишу. Під час навчання майбутній артист не забував про покликання: створював авторські композиції, презентував пісні, брав участь у мистецьких фестивалях і конкурсах, концертував. Але вийшов Андрій на велику сцену тільки у 2001 році з піснею «Лише заради тебе», яка стала знаковою для виконавця. Поступово вливаючись в український шоу-бізнес, він почав отримувати запрошення гостем на престижні фестивалі, зокрема, «Чорноморські ігри».
Не полишаючи мрії про вищу мистецьку освіту, Андрій Князь став студентом факультету академічного вокалу Львівської музичної академії ім. Лисенка, та провчився там лише рік. А вже після отримання диплома з юриспруденції залишив консерваторію і переїхав до столиці, розпочавши навчання в Київському національному університеті культури і мистецтв, популярність та рейтинги якого постійно зростають, завдяки ефективному менеджменту ректора Михайла Поплавського.
«Я тішуся і дякую Богу, що на життєвій дорозі зустрів Михайла Михайловича Поплавського. Це мій творчий батько, велика людина з великої літери, великий українець і, справді, духовний батько всіх українських студентів університету культури», – наголосив Андрій.
У КНУКіМ Андрій Князь навчався в майстерні народного артиста України Віктора Шпортька, на той час завідувача кафедри естрадного співу. Його наставник, на жаль, нині покійний, допоміг не зламатись творчій особистості і повірити в себе.
«Віктор Михайлович – велика людина, великий народний артист України і справжній вчитель, я йому дуже вдячний. Коли в консерваторії почали ламати мій голос, перелаштовувати до більш академічного, я відчував, що це не моє, бо я ж більше попвиконавець, тому навчання в університеті культури стало ковтком свіжого повітря. Віктор Михайлович мене зрозумів, підтримав, удосконалив мій вокал як естрадного виконавця, я йому дуже низько вклоняюсь», – сказав А. Князь, який, до речі, продовжив справу свого вчителя і цього року очолив кафедру естрадного співу у КНУКіМ.
Студентські роки в університеті культурі Андрій Князь згадував із теплом і особливим піднесенням: «Я з такою радістю відвідував кожну пару. Так, ніби йду до студії записувати нову пісню, і це буде хіт, тобто з очікуванням чогось неймовірного. Бо я отримаю ті знання, які хочу. Я побачу ту людину, яку бачив по телевізору. Ой, клас я йду до Віктора Шпортька, ой, клас, іду до Оксани Білозір. Я йшов і в мене очі світилися, величезне бажання було. Справді, у мене були яскраві роки студентства. Викладачі всі круті, класні, усіх я поважаю, люблю, шаную і щиро дякую їм за отримані знання».
Під час навчання, та й по його завершенні Андрій не припиняв концертувати, брати участь у цікавих проєктах, гастрольних турах. Згодом став педагогом у рідному мистецькому виші і вже понад 10 років навчає молодь вокальної майстерності та мотивує до самовдосконалення.
«Найважливіше – бачити ціль перед собою. Я завжди студентам кажу, що ви мусите багато працювати, вірити в себе, бути наполегливими, мати свою думку і відстоювати її, вміти слухати і дослухатися, робити правильні висновки. Усі ці кроки допоможуть розкритись як особистість, артист, не співак, бо співак це дуже вузький напрям. А от артист, що я повторюю на парах, – може заспівати все: реп, народну пісню, класику. А ще плюс до артиста музикант, що грає на різних інструментах і може собі акомпанувати, це всебічно розвинена творча особистість. От тоді людина розвивається, збагачується і однозначно стає великою!
Знаєте, від чого я ще кайфую: багато артистів, які не є викладачами ходять до них. От, повірте, Тіна Кароль ходить до викладача, і Іра Білик, всі ходять, бо, щоби тримати зв’язки в тонусі, треба постійно працювати. А мій викладач – це мої студенти, і я їм щиро вдячний за це, бо я їх розспівую, а вони мене, і таким чином наші зв’язки постійно в тонусі», – заявив Андрій Князь.
Продовжуючи тему навчального процесу на кафедрі естрадного співу, Андрій Князь закцентував на важливості фахової практичної підготовки, а також участі студентів у різноманітних конкурсах, фестивалях і талант-шоу.
«Практика – це повсякденна робота над собою! Потрібно співати, співати і ще раз співати, чути себе, дивитись на себе у дзеркало, не боятися міміки своєї, експериментувати, бути самим собою і працювати над собою, ходити на можливі і неможливі кастинги, брати участь у талант-шоу, фестивалях, конкурсах. Раз, другий, третій не пропустили, за 17-им пропустять. Хто стукає, тому відкривають. Згадайте приклад Діми Монатіка, прочитайте його історію. Треба бути настирливим, щоб стати зіркою», – наголосив педагог і проанонсував для першокурсників 23 жовтня благодійний онлайн-фестиваль «Ми з України».
На запитання про «зіркову» хворобу Андрій Князь відповів, що мав такий досвід, і вважає його навіть необхідним. «Це прекрасно, у житті треба все спробувати, але в межах розумного, і навіть спіймати «зіркову» хворобу, це теж класно, тому що буде з чим порівнювати.
Коли я з університетом культури об’їздив три рази Україну, відчув себе справжньою зіркою, і, дійсно, «захворів», але не пошкодував. Це класне відчуття ейфорії, яке треба було пережити. У кожного виконавця є злети і падіння, та найкраще поступово підніматися професійними сходинками, триматись, не падати, бо дуже боляче вставати. Головне – залишатись людиною й не втратити команду однодумців, друзів, які були поруч, завжди допомагали і люблять тебе. На жаль, багато артистів, які вхопили «зіркову» хворобу, загубили свою команду, а потім і себе, бо короля робить свита».
Цікавились студенти й історією виникнення сценічного псевдоніма «Андрій Князь» і кому належить ідея. Як виявилось, у родоводі заслуженого артиста України є князівське коріння.
«Коли я виходив на велику сцену, мені здавалось, що моє прізвище Фурдичко не сценічне взагалі. І ми почали говорити з людиною, яка на той час допомагала мені, ми разом писали пісні, вона моя творча натхненниця, Ірина Мазур, керівниця балету «Життя», який, до речі, їздив з Русланою на Євробачення (2004), і повернувся з перемогою.
Мені Ірина каже, що давай щось вигадаємо. А я у відповідь – «у мене в родині були князі за татовою лінією» – і вона, довго не вагаючись, сказала, що влучним стане Андрій Князь! А наступного дня, коли в мене був дебют, прозвучало моє нове сценічне ім’я», – поділився Андрій.
Зараз, під час війни, Андрій Князь у складі команди «А» багато їздить країною із доброчинними концертами. Згуртувалась творча команда, зустрівшись у Львові, в перший місяць повномасштабного вторгнення. Це співачка Андріана, Андрій Заліско, Артур Боссо, Аня Добриднєва, Андрій Князь і гурт «Авіатор», які вже провели більше 75-ти концертів і придбали для армії 15 автомобілів, 2 дрони, 2 тепловізори, рації та бронежилети. Цими вихідними артисти знову вирушають до Західної України з концертом, щоб зібрати кошти й підтримати українських захисників і захисниць.
«У мене зараз університет, команда «А» і наш тур «Дорога до перемоги». Ми їдемо і працюємо на благо нашої України».
Пісень, які виконує нині артист чимало, здебільшого це ті, якими надихаються українські захисники. «Одна з моїх улюблених пісень – «Все буде Україна» – дуже патріотична й наразі актуальна. Вона була написана на початку квітня цього року. Мені її подарував відомий композитор і поет Ростислав Радишевський.
Коли ми їдемо до наших захисників на передову, в госпіталі чи військові частини, й бачимо їхні вдячні погляди, це вартує того.
Я співаю, а хлопці встають та аплодують на останньому приспіві чи другому куплеті. І я розумію, що ця пісня виконується не просто так, що вона зараз доноситься до наших військових і піднімає їхній дух, бо після концерту вони підходять і дякують. Сила! Гордість! Велика пошана нашим захисникам і героям!»
Наприкінці зустрічі відомий артист і творчий наставник звернувся до студентської молоді: «Шануйте тих людей, які біля вас поруч, будьте цілеспрямованими, йдіть уперед, шукайте пісні, однодумців, творіть і досягайте успіху, бо успіх мають люди, які дуже його прагнуть. Усіх студентів, про що я дуже молю Бога, побачити в аудиторії. З перемогою будемо гарно співати Гімн України і прославляти нашу українську пісню».
