Василь Мельникович народився 29 січня1974 році в селі Гошів на Івано-Франківщині (Бойківщина). Музичну школу по класу скрипка не закінчив.Восьмирічка в рідному селі. Співав у шкільному хорі.
В 1989 році вступив до Калуського училища культури на хоровий відділ.
В 1993 році служба в рядах Українського війська ППО м.Стрий.
З 1997 по 2002 роки навчання в Дрогобицькому педагогічному університеті,музично-педагогічний факультет,вчитель музики та народознавства. Соліст гурту «Перехрестя»
Пройшов серйозну школу весільного музики,ресторанного лабуха.Там і почерпнув більшу частину свого репертуару.Перші спроби в ролі студійного аранжувальника,композитора та сольного співу практикував на студії «Фенікс» та студії «Козак RECORDS» м.Дрогобич.
Після закінчення університету переїздить до Івано-Франківська. Приватна студія звукозапису в Івано-Франківську.
Співпрацює з рекордінговою компанією «6 секунд»,де і випускає в 2003 році альбом «Гуцул-Хуліган 1»,в 2005 році «Гуцул-Хуліган 2», в 2007 році «Гуцул-Хуліган 3» В 2008 році рекордінговою компанією «6секунд» нагороджений золотим диском.Одружений.(дружина Оксана, виховують донечку Марічку).
Збирач фольклору,аранжувальник,композитор,шоумен.
Зовсім не випадково Василь Мельникович взяв колись собі псевдонім Гуцул-хуліган. Це ім’я одразу чітко визначає дві головні риси того, що він робить. З одного боку, його пісні мають в основі український фольклор – точніше, фольклор карпатський. Таким чином, значна частина мелодій звучанням дуже нагадує гуцульські коломийки. Ну а з іншого боку, Василь Мельникович таки справді є хуліганом. Тому що за змістом його пісні теж дуже нагадують коломийки, які здавна вирізнялися гостротою текстів. В даному ж випадку тексти значно модернізовано, а значить – тут можна знайти будь-які прояви нашого життя, від сексуальних до політичних. Власне, в основному – саме ці дві теми, але не тільки. Оскільки ж Гуцул-хуліган не надто соромиться, то і виходить, що його пісні зовсім непогано висміюють нашу повсякденну дійсність. От слухаєш – і не завжди навіть розумієш, де жарт, а де правда, бо життя часто підкидає якісь несподівані, навіть гротескні ситуації. Василь Мельникович вміє такі речі помічати – мабуть, саме тому і користується популярністю в народі.
Мабуть, у спокійні часи здатність народу тої чи іншої країни до жартів сходить нанівець – спокій розслабляє. Ситій людині не до жартів – робота і травлення займають дуже багато часу. Втім, засуджувати тут нема чого – зрештою, вся голодна частина світу прагне саме такого, спокійного та ситого, життя. Але ми тут про інше. Про те, що спокійні часи Україні поки-що і не сняться. Ну, хіба-що сняться. А отже – в українськім суспільстві не існує ніякої серйозної загрози для здатності до перченого жарту. Доказ цього – перед Вашими очима. Василь Мельникович виконує коломийки – а більш гострого, відвертого пісенного жанру, пов’язаного із гумором, мабуть, і не існує. Безпосередність, з якою тут озвучуються усі насущні наші проблеми, і політичні, і сексуальні – підкуповує. І газет читати не потрібно. Ніяких. Як написано в поліграфії, "Кому не подобаєсі, най не слухає!"
