В'ячесла́в Володи́мирович Хурсе́нко (*1 червня 1966, Луцьк — †8 вересня 2009) — український співак, композитор, автор-виконавець. Автор відомих пісень «Соколята», «На острові чекання», «Сповідь», «Панує ніч», «Я тебе розлюбив», «Віра, Надія, Любов», «Шалений час», «До рідного дому», «Ковток вина».
Народився у м. Луцьк. Тут закінчив музичну школу й училище. Також здобув медичну освіту за спеціальністю фельдшер. Починаючи з дев'яностих років минулого століття, став відомий, як співак, композитор (зокрема, завдяки участі у фестивалі «Оберіг»), висококласний віолончеліст. На музичному конкурсі молодих талантів «Нова хвиля-2009» в Юрмалі український співак Владислав Левицький виконав головний хіт Хурсенка — пісню «Соколята». Пісні Хурсенка звучать у фільмах режисера Оксани Байрак «Жіноча інтуїція» та «За два кілометри до Нового року». Одружений був на Ользі Йосипівній. Загинув в результаті нещасного випадку внаслідок втрати свідомості під час рибної ловлі. Похований у прилуцькому селі Підгайці.
Він з’явився на естраді ще на початку 1990-х років, і з тих пір завойовує симпатії все більшого числа слухачів. Цікаво, як він поєднує в своїх піснях образи вуличного хлопця-гультяя та досвідченого, навіть трохи стомленого чоловіка. Чомусь у нього ці інтонації не суперечать одна одній. Навпаки, додають якогось дивного шарму – такий собі хороший "поганий" хлопець. Різні його пісні, зрозуміло, несуть різні інтонації, але є в них усіх дещо спільне. А що саме – стає зрозуміло, коли згадаєш, що в юності взірцем для В’ячеслава Хурсенка був Юрій Антонов. Пам’ятаєте такого? Якщо ні, поясню. Творчість В’ячеслава Хурсенка – це законне, легко впізнаване дитя радянської естради 1970-80-х років. Корені його пісень лежать у піснях, які співав тоді той же самий Юрій Антонов та його колеги. Але В’ячеслав Хурсенко – не імітатор. Він – продовжувач певної естрадної традиції, виконавець із власним обличчям, почерком. Приємним обличчям і розбірливим почерком.
8 вересня 2009 року не стало В’ячеслава Хурсенка – автора пісень «Соколята», «На острові чекання», «Сповідь». Того дня Слава був на риболовлі на рідній Волині. Він уже давно хворів на цукровий діабет. На березі в чоловіка стався напад, він упав у воду й помер.
Яким був відомий співак у житті, про його хобі й талант – у матеріалі щотижневої газети Волинські Новини № 35 (83) від 7 вересня 2017 року.
ВІД ФЕЛЬДШЕРА-АКУШЕРА ДО СПІВАКА
Дивувати рідних своїми талантами Слава почав із трьох років. Закінчив музичну школу за класом віолончелі. Опанував гру на фортепіано й гітарі. Та замість консерваторії мама відправила сина на навчання до медичного училища. Відразу по закінченню, отримавши диплом фельдшера-акушера, В’ячеслав Хурсенко обіцяє собі, що ніколи не працюватиме за фахом, і йде в армію. Служба у будбаті в гарнізоні Архангельської області зробила з молодого Хурсенка здорового сильного чоловіка, який без зусиль віджимав 110 кг, і водночас відкрила в ньому дар до написання пісень. Повернувшись із армії, він почав працювати у Волинській філармонії, яку часто міняв на виступи в луцьких ресторанах, бо ж треба було за щось годувати сім’ю. Але перемога на «Червоній руті-92» дала В’ячеславу зрозуміти, що його місце – сцена.
Якось до Луцька в пошуках талантів приїхав директор радіо «Промінь»
Микола Амосов.
«Сказали, що є талановитий хлопець Слава Хурсенко, – пригадує він. – Дали мені кілька записів, я їх прослухав. Миттєво призначив зустріч. Слава прийшов на неї одразу з гітарою. Ми з ним розмовляли про життя та про пісні. Я захопився так, що ця зустріч тривала цілий день. Не міг від нього відірватися. Такий він був талановитий».
Наступного дня співак дав велике інтерв’ю і просто в студії наживо зіграв кілька пісень. Повернувшись у Київ, Амосов поставив композиції в ефір. Всі одразу захотіли послухати їх, поставити у програму, зустрітися, поговорити з Хурсенком. Відтоді національне радіо стане місцем, куди співак приноситиме свої нові пісні, щоб продемонструвати їх уперше.
«СОКОЛЯТА» ДЛЯ ЗІНКЕВИЧА
Певний час Хурсенко гастролював Україною з
Василем Зінкевичем. Тоді молодого співака дуже вразило, як метр естради піклується сам про двох дітей. Слава приїхав додому і написав пісню «Соколята» для Зінкевича. Навіть хотів подарувати її йому.
«Сказав Славі, що він мусить сам співати цю пісню, – каже Микола Амосов. – Так і сталося. Ніхто так не виконав і не виконає «Соколят», як сам автор».
Ця пісня стала головним хітом Хурсенка. Вона зробила з молодого волинського співака зірку. Потім буде відома чи не кожному пісня «Крик білих журавлів» і ще десятки унікальних пісень. Однак відкрила виконавця для публіки композиція, яка з’явилася набагато раніше. Пісню було написано за реальними подіями. Від самого дитинства Славко ріс без тата. Шлюб батьків розпався, коли хлопчику було всього три роки. Тоді мама взяла сина й переїхала з Дніпропетровська на Волинь. З батьком Хурсенко не бачився усі юні роки. Лише перед армією заїхав у Дніпропетровськ познайомитися з татом.
«Батько був у гурті своїх друзів, випивав. Але Слава тоді не побачив, щоб він зрадів його приїзду, – каже дружина Хурсенка Оля. – Чоловік розвернувся і пішов. Уже потім, коли Хурсенко став відомим естрадним артистом, батько й син познайомилися ближче. Батько зрадів і зовсім по-іншому сприйняв сина. Казав, що стежить за його творчістю, слухає його пісні».
Багато років по тому вже дорослий В’ячеслав Хурсенко заспіває тужливу й дуже особисту пісню про тата на другому фестивалі «Червона Рута» у Запоріжжі.
«Я тоді працював кореспондентом українського радіо, – каже генеральний директор телеканалу «Тоніс»
Олександр Бутко. – Слава співав цю пісню. Такий звичайний хлопець у звичайній сорочці та штанцях. Тоді таких було багато. Але такого голосу, як у нього, не мав ніхто».
Саме «Соколятами» Хурсенко зробить фурор на «Пісенному Вернісажі-1994» у Києві.
«Я тоді був членом журі, – провадить Олександр Бутко. – Він попросив мене вставити до програми «Соколят». Пісня усім сподобалася і її взяли у програму, а Славі дозволили виступити. Але перше місце йому тоді не світило. Чільні місця були забиті для уже відомих виконавців. Однак Слава дуже сподобався Ротару, яка теж була в журі. А коли я розповів їй історію створення пісні, то Софія Михайлівна зробила так, що гран-прі конкурсу отримав Хурсенко».
Пісню «Соколята» назвали шедевром. Її обожнювали тисячі людей. Але й нині багато слухачів не знають, хто її автор. Хурсенко був унікальним виконавцем, він писав і музику, і тексти. Складав композиції і російською, і українською мовами. Багато пісень та музики він дарував. Коли його запитували, нащо віддавав свої пісні, то відповідав: «Нехай співають. Я ще напишу».
У середині 90-х років пісні Хурсенка полетіли далеко за межі України. Одна із них звучала на фестивалі «Пісня-95» у виконанні Наталії Сенчукової.
З ГІТАРОЮ НЕ РОЗЛУЧАВСЯ
Дружина В’ячеслава Хурсенка каже, що першу пісню її чоловік написав у 14 років.
«Закохався і написав пісню. Але нікому про це не зізнався. Як і про решту своїх пісень», – каже
Оля Хурсенко.
Співак дуже довго тримав у таємниці, що пише пісні. Хоча з гітарою не розлучався. Брав її з собою навіть до школи. Цим неабияк дратував деяких учителів. На перервах грав та співав, а навколо нього збиралися слухачі. Серед них була і майбутня дружина Оля. Дівчина навчалася в тій самій школі, але була на рік молодшою. Однак тоді хлопець її не зацікавив.
«Я на нього ніколи не звертала уваги, – каже дружина. – Він був за мене набагато нижчий. А ще бився і порушував дисципліну. Одного разу навіть мене випадково штовхнув і я вдарилася».
Справжнє знайомство відбулося значно пізніше. Тоді Славко саме повернувся з армії. Він щодня зустрічав у тролейбусі одну привабливу дівчину. І лише одного дня наважився підійти, щоб познайомитися ближче.
«Він вийшов на моїй зупинці. Тоді ми познайомилися, а відтак почали зустрічатися, – каже Оля. – Зізнаюся: закохалися одне в одного з першого погляду. Я з ним дуже мало зустрічалася. 15 травня познайомилися, а 5 червня він запропонував мені вийти за нього».
Але Оля спочатку відмовила. Ухвалювати таке рішення було занадто рано. Однак за кілька місяців дівчина все-таки погодилася.
«Він мені зажди співав, а я думала, що то пісні Антонова. І мені, і друзям він казав, що співає пісні відомих співаків, а то були його твори», – каже дружина.
Зізнався про це Слава лише тоді, коли написав особливу для себе композицію «Мои распахнутые окна». Це була перша пісня, яку Хурсенко присвятив дружині.
ПИСАВ ПІСНІ У ЗОШИТАХ ДОНЬКИ
Свого часу співак виступав у готелі «Світязь». Він грав популярних тоді Антонова та Розенбаума. Якось музиканти попросили заграти особливу пісню. Тоді він заграв композицію, яку написав сам. Вони дуже здивувалися. Навіть не думали, що хлопець такий талановитий. Відтоді Слава співав тільки свої пісні.
«У нього не було такого зошита, в якому все було б гарно записано, – зізнається дружина. – Він міг узяти мій аркуш паперу, міг вирвати сторінку із зошита доньки й записати там. Якось знайшла написану олівцем пісню, подивилася, а з іншого боку сторінки була оцінка. Дивно, але коли він добре випивав, то з похмілля у нього виходив шедевр. Спочатку Слава писав слова, а потім музику. Зазвичай працював тоді, коли нас не було вдома».
Сюжети для пісень Хурсенко здебільшого не вигадував. Це були реальні історії, які траплялися у житті співака або його друзів. Дружина каже, що якось прийшов його товариш і розповів свою історію кохання. А з цієї історії народилася пісня «Крик белых журавлей». Коли її по радіо почула кінорежисер
Оксана Байрак, то відразу захотіла, щоб Хурсенко писав пісні для її кінострічок. Річ у тім, що для всіх фільмів Байрак музику завжди писала одна людина – композитор
Валерій Тишлер. Однак для Хурсенка кінорежисер зробила виняток. Вона використала у своїй стрічці романтичну пісню до фільму «Жіноча інтуїція». А далі почалася робота над іще одним фільмом – «За два кілометри від Нового року». Цього разу Хурсенко виконав у стрічці не лише свої твори, а й дві пісні Тишлера.
«У Слави був симбіоз внутрішньої та зовнішньої чоловічої краси. Він був дуже талановитий. Такі люди рідко трапляються, – каже Байрак. – Це був такий тембр, коли можна було заплющити очі й слухати навіть про вермішель чи помідори».
Власними силами та з допомогою друзів співак знімав кліпи, аранжував пісні. Але потрапити з ними на телебачення або на популярні радіостанції було надзвичайно важко. Він не міг зрозуміти, чому так мало затребуваний на телебаченні та радіо. Адже бачив, як бурхливо реагує публіка на його виступи. Концерти Хурсенка збирали аншлаги. Він не вмів та не хотів себе продавати. У Слави було надзвичайно багато друзів. Але товаришувати з потрібними людьми він не хотів. Колеги кажуть: якби він був нахабнішим, то його пісні звучали б на всіх радіостанціях.
«Він відчував людину відразу, – каже
Гарик Кричевський. – Якщо особа йому не подобалася, то він мав сміливість сказати їй про це. Міг навіть розвернутися й піти. Йому бракувало дипломатичності для шоубізнесу».
Він не прагнув зіркового життя. Так вважає більшість друзів співака. Навіть виступати на концертах Хурсенко не любив. Казав дружині: ідеальний для нього варіант – писати вдома пісні, видавати альбоми. Але, як і будь-який інший виконавець, чекав на визнання.
ЖИВ НА ДВІ ХАТИ
Довгий час співак жив на два міста: Луцьк та Київ. Орендував у Києві досить скромну квартиру, а донька з дружиною вирішили не переїздити з Луцька. Оля каже, що ніколи не любила великих міст і почувалася в них чужою.
«У нас часто поставало питання переїзду, – пригадує вона. – Але я не готова була кинути роботу і переїхати. Не бачила себе там. Тому їздила до чоловіка тільки на вихідні. На роботу мені було в понеділок у другу зміну, то я встигала все».
Так подружжя жило майже десять років. Поки Хурсенко не зник з естради і переїхав до Луцька назавжди. У чоловіка був цукровий діабет. Діагноз поставили у Києві. Слава відразу зібрав речі й повернувся додому. Спочатку був на таблетках, а потім дружина варила йому трави, стежила, щоб дотримувався дієти. Але він все одно їздив на риболовлю та займався спортом. Іноді дозволяв собі пиво. За певний час Славі довелося перейти на інсулін. З’явилися і певні побічні ефекти.
«Якось приїхав з риболовлі, а я якраз паску пекла. Зайшла в кімнату і побачила, що з ним щось негаразд, – каже дружина. – Тоді дала йому ложку меду, Славі стало краще. Потім це почало траплятися все частіше».
У співака були напади гліпоглікемії внаслідок впливу інсуліну на організм. Тож дружина скрізь, де можна, розставляла банки з медом: удома, в машині, у друзів. На той випадок, якщо чоловікові раптом стане зле.
«Я щодві години телефонувала і питала, як він. Чула, який у нього голос. Якщо він був такий, як у людини, яка добряче випила, то це означало, що у нього скоро трапиться напад. Тоді я впрошувала Славу, щоб з’їв ложку меду. Після цього йому ставало краще. Але одного дня я не догледіла чоловіка. Славко тоді був на риболовлі на улюбленому озері. Думаю, він не зрозумів, що йому стане зле. Не встиг з’їсти той мед. Пам’ятаю, що якраз хотіла подзвонити чоловікові. Однак мені завадила робота, на нараду покликали. Відклала телефон і пішла. Потім я усе порахувала: саме тоді йому стало зле. І якби я тоді зателефонувала, то почула б його голос і урятувала б...».
УЛЮБЛЕНЕ ХОБІ – РИБОЛОВЛЯ
В’ячеслав дуже любив риболовлю, ходив на неї щонеділі. Чоловік був ладен їхати у будь-яку точку Волині, аби тільки гарно клювало. Він знав усі озера навкруги.
«Коли поставало питання: риболовля чи концерт, то Слава завжди вибирав риболовлю, – каже дружина. – У нього було таке собі рибацьке чуття, завжди знав, коли буде клювати. Він привозив по два умивальники риби. Я дзвонила усім сусідам, друзям, щоб приходили і розбирали. А малесеньких рибок розкидала з балкона місцевим котам. Він любив рибалити сам. На риболовлі писав музику і тексти до пісень».
