Мені з тобою, добрий знахарю.
Тебе шукала, щоб звільнитися
Від самоти й пустих надій.
Та як так стало, як так сталося,
Що вся нудьга моя розпалася,
Що я у тебе закохалася,
В твій дивний образ, чародій?
Знахарю, знахарю, вилікуй мене! |
Вилікуй мене від себе, |
Бо твоє зело з розуму звело, |
А цього робить не треба. | (2)
На це кохання я приречена,
Як на розлуку, милий знахарю.
Я розірву це зеленклечення,
Не клич мене і не зови.
То я б від чар твоїх звільнилася,
Поки ще вся не обжалилася.
В своєму щасті опинилась я,
Мов у сорочці з кропиви.
Приспів.
Втечу від тебе і вертаюсь знов
У чарівний туман твій, знахарю.
Гадаєш ти мою збунтує кров,
П'янкого зілля темний сад.
Хіба ж замінить нам трава гірка
Отой вогонь, що груди витіка?
А раз не вийшла в нас любов така,
Ти відчаруй мене назад.
Приспів.

















