У своєму новому альбомі “Перверзія” Гайдамаки залишаються вірними собі та Україні – вони вкотре дивують навіть найвибагливіших слухачів. Несподівані, ризиковані, відверті, патріотичні, і головне - вони справжні. Від першої до останньої ноти читаєш душу кожного з них. Це небезпечно для музикантів, але такі вони вже є – “правдиві воїни світла”.
“Перверзія” – це безумовно крок уперед в кар’ері гурту. Від попереднього альбому «Богуслав» минуло півтора роки, але подій у гайдамацькому житті сталося для розповідей на тисячу і одну пісню. По-перше, відбулися зміни у складі. Гурт залишили тромбоніст Руслан Трочинський та даб-майстер Влад Гримальський, проте приєдналися колишній трубач гурту «Здоб Ши Здуб» Євген Дідик (до речі, дуже відомий також у джазових колах) та перкусіоніст Сергій Браварнюк. По-друге, на початку цього року був тур у Польщі, а пізніше численні фестивалі за кордоном та у рідній країні. Помітно змужнілі, але такі ж експресивні, Гайдамаки з’являються до нас зміненими – закоханими у своїх жінок, дітей, друзів та Україну.
Все це має свій відбиток в альбомі. Від музики отримуєш відчутну фізичну насолоду. Майже бачиш, як акордеоніст торкається клавіш у баладі “Під облачком” та чуєш кулемети повстанців української армії у подібному до маршу “Сумному св’ятому вечорі”. І виявляється, що філософські роздуми на кшталт “Немає хліба – співай” відмінно накладаються на забійні ритми ска. Майже досконалою здається “Божественна Тромпіта”, коли “обривається сердечко” та перегукуються багатоголоссям труба та сопілка. До речі, ця композиція є однією з найбільших несподіванок усього альбому, адже всередині музиканти спромоглися вставити справжній джаз-роковий шмат – щось на зразок ранніх записів Карлоса Сантани. Дуже вдала та доречна знахідка! Далися взнаки зміни у складі.
Взагалі-то назва альбому - “Перверзія” - з’явилася невипадково. Це своєрідна подяка класику сучасної української літератури Юрію Андруховичу. Віртуальний “роман” з письменником триває не перший рік. Поки Андрухович зігріває себе співами Гайдамаків у Берліні, вони всі до одного зачитуються його книжками у численних поїздках Польщею, Естонією, Словаччиною, Німеччиною, Чехією та, звісно ж, коханою країною. Програмна композиція всього диску – “Кохання” – є присвятою Аді Цитрині, героїні роману Андруховича. Сама пісня була записана на студії та за безпосередньої участі звукорежисера Сергія Товстолузького – відомого своєю працею з Талітою Кум, Океаном Ельзи та іншими. Пісня вибухає сумішшю емоцій – кохання та любові, пристрасті та ніжності, розпачі, туги, щирості, натхнення. Почуття стають питаннями без відповідей та “утаємниченим мовчанням”. І хоча лідер гурту Олександр Ярмола переконує, що “лучче би не чути” цієї музики кохання, пісню слухаєш нескінченно. Вона від того лише виграє.
Визначити стиль Гайдамаків є досить важкою справою. Їх часто порівнюють то з Бреговічем та Кустуріцею, то зі “Здоб Ши Здуб”. Але вони безсумнівно мають свій стиль, який колись німецькі промоутери вельми точно охрестили, як “карпатен-ска”. Зараз музика хлопців настільки розчинилася у хвилі різних напрямків, що мабуть краще просто слухати альбом, ніж шукати якісь ярлики. Фольк, ска, важкий рок та присмак панку – все це у викладі Гайдамаків складає своєрідний та своєчасний високоякісний український продукт. Та як кажуть самі музиканти у однієї зі своїх пісень:
“Наш меседж простий: живи та невийо...ся, їж та не обляпайся, люби брата свого, як себе самого, а ще більше – Бога.”